Історія Села

Яке ти молоде, моє село!

                Твоя історія лише на три сторінки.

               І все ж – таки, хоч як би не було, -

            Ми знаєм, хто ми, і які, і звідки.

                Шумлять ліси навколо тебе листом

                І  труба димить у небо …

              Тут в кожного із нас своя колиска.

                І пам’ятати скрізь про це нам треба.

Присвячується селу Червоний Цвіт

Серед мальовничої природи Полісся, по обидві сторони шосейної дороги, розташоване село Червоний Цвіт, яке потопає в зелені віковічних дубів, білокорих беріз та вічнозелених сосен та ялин. Даний населений пункт належить до Городнявської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Віддаль від нього до районного центру — 20 км, до найближчої залізничної станції Майдан-Вила — 8 км, до обласного центру — 120 км. Місцевість, на якій розташоване село Червоний Цвіт, рівнинна, де-не-де зустрічаються заболочені низовини. Грунт підзолистий, супіщаний. На території села знаходяться пласти білої глини (каолін), яку використовують для виготовлення вогнетривкої цегли на Кубинському заводі вогнетривів.

До 1910 року територія села була повністю вкрита лісом, який належав панові Бахману, що жив у селі Судилків. З 1910 р. пан Бахман почав продавати ліс по 200 крб. за десятину. І окремі селяни почали купувати деякі ділянки лісу, вирубуючи дерева, роблячи землю орною.

Так з’явилося поселення, де першою була сім’я батьків Кондратюка Максима, за ними — сім’я батьків Бистрика Сергія. Отак, поступово, утворився хутір, який назвали Хутор Цвіт, який був у 20 км від міста Шепетівки в напрямку міста Новоград-Волинський.

В північно-східній частині його розташувався невеличкий цегельний завод, який належав графу Потоцькому. Вся праця на заводі виконувалась ручним способом. З усіх навколишніх сил та хуторів сходились сюди селяни, щоб заробити мізерні копійки на прожиття, а жили заводчани у бараках в бруді і злиднях. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції пригнічений народ Росії, звільнившись з-під влади капіталістів і панів, піднімав молоду Країну Рад із руїн.

Прийшла воля і в маленький поліських Хутор Цвіт. Перейшов у державну власність цегельний завод, який робітники і селяни відбудували своїми руками, бо все було все зруйновано.

В 30-ті рр.. директором заводу став Гунько, член Комуністичної партії (більшовиків) в минулому революціонер, учасник Жовтневої революції і громадянської війни.

Населення села постійно підтримувало партизанів, допомагало чим тільки могло, а за ці зв’язки фашисти жорстоко карали. Так загинули батько і мати Урбановичів, яких розстріляли окупанти. Село Червоний Цвіт було визволене військами Радянської Армії 13 січня 1944 року.

В цей період жителі Червоного Цвіту зазнали величезних труднощів і особливо у сільському господарстві: не було чим обробляти та удобрювати землю, машини і всю тяглову силу забрали фашисти і відправили до Німеччини.

Партизани віддали селянам 20 голів коней: інших тварин в 1945 році в колгоспі не було. Всі роботи колгоспники виконували вручну: сапали, виносили гній, врожай збирали косами і серпами. Урожайність становила в середньому 3-4 ц з 1 га. В селі не було ще партійної і комсомольської організацій. Вже в 1950 році був відремонтований цегельний завод, колгосп придбав кінну косарку і кінні граблі.

Врожайність підвищилась: 7-8 ц з 1 га.

В 1950 році відбулося укрупнення колгоспу: були створені партійна і комсомольська організації, комсомольців налічувалося 21 чоловік. Розпочався новий етап розвитку колгоспу: побудували хорошу майстерню для ремонту машин і тракторів, 4 корівники, вівчарик на 1000 голів, новий млин, була прокладена шосейна дорога до села , викопаний став для розведення риби. З кожним роком в колгоспі збільшувалось техніки, механізували всі ферми, які вже мали водопровід, автоматичні поїлки, доїльні апарати. В гаражах стояло 7 комбайнів, 30 тракторів, 26 автомашин, 3 картоплезбиралки, 14 косарок, 19 сіялок. Тепер робота на полях і фермах виконувалась з допомогою машин. І завдяки хорошому механізованому обробітку грунту та достатньої кількості добрив збільшилась і врожайність: було зібрано зернових по 23 ц з 1 га, та й люди стали заможніше жити.

Змінив свій вигляд і цегельний завод: вся праця стала механізована. Збільшилась кількість машин — зросла продуктивність праці, зріс середньомісячний заробіток робітників, який став 100 крб..  Майже 50 % робітників мали спеціальний фах.

Ще в 1944, зразу після визволення села, була відкрита початкова школа, яка містилася у маленькій хатинці, і навчання вів 1 вчитель, а згодом —  двоє вчителів. Ця школа існувала до 1963. І ось в 1963 році побудували нову школу, яка потім була реорганізована у 8-ну, а навчалось в ній 211 учнів.

Невпізнанним стало село Червоний Цвіт: будинки колгоспників вже не нагадують давніх селянських хаток. Колгосп побудував Будинок культури, придбав стаціонарну кіноустановку, а сільська бібліотека має понад 5000 книг.