- Ой, матусю, болить !- плаче дитя  показує порізаний пальчик. Мама змастить ранку, пригорне дитину, поцілує і незабаром все минає. Дитина знову грається. Але у нашому житті є біль, який неможливо затамувати, є хвороби, які неможливо нічим вилікувати. Є страшний діагноз:- інвалід. Досить часто почувши цей ніби вирок люди лишаються на самоті із своєю бідою. І починають боротися. Боротися за кожен крок, за кожен подих, за кожну хвилину і годину свого життя. І тоді стається чудо. Ці люди отримують велике «одкровення» вони вміють радіти життю. 3 грудня ми відзначаємо День інваліда. Це не день радості чи привід для привітань. Це день для роздумів нам, звичайним і здоровим. Чи вміємо ми радіти ?боротися ?бути щасливим і і вміти віддавати ? Адже жоден інвалід не потребує жалості. Він потребує розуміння, поваги і визнання на своє право у цьому не легкому житті. Неодноразово спілкуючись із людьми слабо зрячими чи слабочуючими, я переконуюсь, що це не вади. Бо є страшніші хвороби: адже  не всі ,хто дивиться – бачить, не всі ,хто слухає – чує. Ми буваємо сліпі і глухі до чужого горя, а найгірше – ми байдужі до чужих проблем. В цей день у Червоноцвітській ЗОШ проводились різноманітні заходи, присвячені до цього дня: уроки доброти, хвилини милосердя, бесіди , інформаційні хвилинки, на яких діти вчились найголовнішому - не бути байдужим, вміти любити, радіти, бути терпимим і підтримати в будь - яку хвилину. Отже, давайте , творити добро, бути милосердними, чуйними один до одного, до оточуючих, тому що нам і так вистачає жорстокості і черствості на даний час.