Він,  нагадав, що у вересні 1944 року між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення було підписано угоду, якою передбачалося здійснити так зване “добровільне” переселення українців Польщі в Україну й відповідно поляків України у Польщу. На ділі це переселення народів перетворилося у масові депортації українського населення, своєрідну етнічну чистку, внаслідок якої було спустошено сотні українських сіл у Польщі, знищено кілька десятків тисяч українців, а близько 500 тисяч людей назавжди позбулися рідних домівок. При цьому реалізація згаданої угоди була лише початком української трагедії. Кульмінаційним моментом українсько-польського протистояння стала операція “Вісла”, яку у 1947 провела комуністична Польща разом із Радянським Союзом та Чехословаччиною.З метою остаточної ліквідації українського населення в Польщі та перетворення останньої у мононаціональну державу було мобілізовано регулярні військові частини, які жорстоким примусом змушували українців покидати рідні оселі та переміщуватися на захід і північ польської держави. Хто цьому опирався – знищували, або ж відправляли у концтабір Явожно, який за нелюдськими умовами існування у ньому людей може зрівнятися лише із німецьким концтабором“Освенцім”. Таким чином, внаслідок насильницької спецоперації “Вісла” ще 150 тисяч українців були змушені покинути рідні землі, кілька тисяч мучилися у концтаборі Явожно, з них майже 200 загинули. В цілому жертвами депортації стали понад півмільйона українців.